Як не впадати в гнів!
Як не впадати в гнів
Отже, зриватись на крик та приниження не варто. Що ж робити, аби цього уникнути? Ось коротенький лайфхак: що робити, якщо праведним гнівом вас "накрило" вже зараз, адже поки ми читаємо книги, - начебто все розуміємо прекрасно, а от коли дитина втретє приносить зауваження про поведінку за останній тиждень, або в 33 раз не може запам’ятати вірша - всі наші знання кудись випаровуються, оскільки закипає обурений розум. Тому:
Раз: глибоко дихаємо і рахуємо як мінімум до п'яти (взагалі традиційно радять - до 10, але не всі з нас флегматики). Вентиляція легенів веде до насичення крові (а значить і мозку) киснем, що включає розум і не дає розбушуватися емоціям, а ще - надає нам невелику відстрочку реакції, що допомагає хоч трошки заспокоїтися і зопалу не наламати дров.
Два: надаємо винуватцю право голосу - адже навіть в суді дають слово обвинуваченому, а ви ж не вважаєте сина чи донку злочинцями, чи не так? До слова, в процесі може з'ясуватися, що ваша дитина не так вже й виненна, як вам здалося спочатку, або ж вина насправді лежить зовсім і не на ній. Увага – якщо ситуація, що викликала ваш гнів, сталасяя в школі, а не вдома, починати з’ясування обставин краще не зловісним: "А ну, розповідай!!!", а по можливості нейтральним: "Так як все було насправді?" - інакше навряд чи варто розраховувати на щирість і взагалі на діалог.
Три: якщо ще є необхідність, висловлюємо свої претензії - але не за всі 6-7 років, що ваше дитя живе на світі - а за конкретну провину, як вас засмутила або обурила. Висловлений негатив дає можливість "випустити пару", і вам може стати настільки легше, що і необхідність в покаранні відпаде. Адже насправді левову частку доган діти отримують не власне за провину, а за пошарпані нерви батьків, за невисловлені їх переживання.
Чотири: вибираємо санкції відповідні провині, обов'язково пояснюємо дитині, в чому полягає її помилка, і - головне - як можна виправити ситуацію.
П'ять: що б не трапилося - знайдіть в собі сили для прощення і для того, щоб помиритися (найкраще - в той же день). Згідно прислів'ю, не можна лягати спати з сваркою в серці, а головне - не забудьте в запалі баталії, що ви з дитиною - не вороги один одному, а сім'я, так що жити вам треба за принципом не "хто кого», а «ми разом - не дивлячись ні на що ».
А якже чинити у випадках, коли дитина все ж заслужила покарання?
Весь фокус у тому, щоб за будь-яких обставин поважати особистість дитини, тобто - не принижувати, не ображати і не зривати на синові або дочці свої образи і свою злість. Благими намірами, як відомо, вистелена дорога в пекло, і навіть з найкращих спонукань ми можемо зіпсувати дитині і психіку, і життя взагалі. І тут є 5 правил, важливість яких важко переоцінити.
По-перше, твердість і послідовність – НЕ синоніми жорстокості і невблаганності, і якщо ми не вловлюємо цю грань, шкоди від наших санкцій буде не менше, ніж від їх відсутності.
По-друге, справедливість «санкцій» і їх відповідність вчинку прямо визначають ефективність того, що ми робимо: якщо за запізнення зі школи додому на 10 хвилин - і за обман однокласника дитина отримує одне і те ж покарання - воно не адекватне, і тому дискредитує і наш авторитет, і саме поняття про справедливість.
Є і третій фактор - ступінь каяття. Якщо дитина щиро і глибоко шкодує, переживає, навіть журиться про свій вчинок - вона покарала вже себе сама, і куди суворіше, ніж могли б ми як батьки. Так чи варто підливати масла у вогонь? Але якщо син чи донька відбулися чергово-фальшивим: "Ну, вибач", - покарання необхідно хоча б для того, щоб включилося усвідомлення проступку (і тут знову треба не перейти межу адекватності, щоб замість каяття не викликати озлобленість).
По-четверте, важливий і ще один аспект: дитина повинна бути впевнена в тому, що батьки люблять її, що б вона не накоїла. Що засуджують вони ВЧИНОК, а не ЇЇ САМУ. Що карають за провину, а не тому, що не люблять.
І останнє: дитині надзвичайно важливе розуміння, що ми, батьки, знайдемо в собі сили пробачити її, не станемо спотикатися об проступок і назавжди ставити на дитині хрест, - а підемо далі, зробивши висновки і виправивши по можливості наслідки. Не будемо згадувати всі попередні гріхи при кожному зручному випадку, а обмежимося конкретним "розбором польотів". Словом, для дитини важлива впевненість в нашій великодушності.
Як бачите, нюансів безліч, і врахувати їх всі зопалу, на емоціях, складно. Саме тому й існують такі книги, як ця - щоб ми вже заздалегідь "переварили і засвоїли" необхідну для взаєморозуміння інформацію - і в критичний момент зуміли відреагувати правильно, а не як попало.
І найголовніше: обираючи СПОСІБ покарання, пам’ятйте: найдієвіші – ті, що дитина отримує від самого життя, а не від нас. Не зібрав портфель – прийшов в клас без зошитів, отримав зауваження. Не зробив «домашку» - заробив погану оцінку. Образив одного з однокласників і не захотів миритися – інші теж тепер не хочуть дружти.
На другому місці за ефективністю – позбавлення чогось суттєвого: маєш за тиждень аж 5 зауважень від вчителя – в парк у вихідні не йдеш. Але й тут важливе почуття міри: не можна позбавити права піти на день народження кращого друга за запізнення зі школи на півгодини – це неадекватне за суворістю покарання, а отже – несправедливе, а значить – і не дієве.
Крики та образи, як ми вже встигли з’ясувати, також несуть в собі суцільний деструктив.
Але найменш ефективні і найбільш фатальні для дитячої психіки покарання фізичні. Втім, мало не половина батьків навіть у наш час не стримують себе і можуть дати дитині ляпаса, потиличника, а бо навіть і ременя. Причому, що надзвичайно страшно, з моменту початку навчання у школі кількість «причин» для таки покарань немовби космічно зростає, і дитинка починає «отримувати дозу силової педагогіки», що назавжди відбиває бажання вчитися вагалі – вона лише опановує способи дурити вас і викручуватися із скрутиних ситуацій, щоб не нарватися на ваш «праведний гнів».
Отже, чому ж дитину не можна бити? По-перше, будь-який удар - це акт насильства, незалежно від того, припав він по попі або по щоці, незалежно від того, який зміст ви самі в нього вкладаєте, - сухий залишок все одно буде таким: «бити - можна!», і у подальшому ця концепція буде перенесена вашою дитиною на всіх інших людей, включаючи вас - в перспективі.
По-друге, таким чином ми нав'язуємо дітям хибну модель вирішення конфліктних ситуацій: перемагає тільки сила! Коли люди з такою життєвою концепцією стикаються з іншими силами - з розумом і почуттями, з законами природи і суспільства - їм буває непросто прийняти той факт, що необхідно зважати на когось ще.
По-третє, фізичне покарання - це визнання поразки: значить, у вас не знайшлося аргументів, не вистачило впливу, не вийшло грамотно побудувати відносини - таким чином, щоб дитина вас слухала і чула - без крайніх заходів. Крім того, дитина робить ще один висновок: своїми діями вона може довести вас до того, що ви не зможете володіти собою, а значить – вона психологічно сильніша за вас і може вами керувати. Фактично, так і є - і найбільше вас злить саме ця причина.
По-четверте, це малоефективно: коли дитина розуміє, що вона не права і внутрішньо згодна з вами, визнає свою провину (а так буває, якщо ви не лінуєтеся пояснювати свої заборони і норми, діліться своїми думками про те, що таке добре і що таке погано, а не тільки роздаєте потиличники і керівні вказівки) - вона легше дотримується правил, ніж будучи змушена коритися і бути хорошою в буквальному сенсі з-під палки. У цьому випадку покарання не дає справжнього уроку, і наступного разу дитина знову вчинить так само - якщо буде думати, що ви не побачите, не дізнаєтеся - тобто, якщо буде вважати, що вчинок залишиться безкарним. Тому причина конфлікту не усувається, а значить, відносини будуть тільки загострюватися.
По-п'яте, страждає ваш авторитет, адже будь-яка конструкція, побудована на страху і під тиском - хитка і крихка. Авторитет сили завжди слабкіше авторитету знань і досвіду, а саме знання і досвід дозволяють зрозуміти, що стусан далеко не завжди народжує крила.
По-шосте, отримати ляпас, а тим більше - удар по губах, по потилиці або по щоці - це приниження. Особливо страшно, якщо подібне відбувається публічно, у присутності свідків - але ж батьки зазвичай не церемоняться: можуть і при однокласниках повести себе так. Багато дітей переносять це настільки болісно, що несправедливість способу покарання затьмарює їм відчуття власної провини - отже, знижує ККД ваших покарань практично до нуля.
По-сьоме, коли такі епізоди повторюються часто, дитина відчуває себе нелюбом, поганим, не виправдавшим надій, негідником - і емоційна сторона ваших відносини стрімко погіршується. Один з головних принципів справедливих покарань - засуджувати проступок, а не саму дитину. З фізичними покараннями це не виходить взагалі, дитина неминуче приймає всі «на особистий рахунок». А головне - зникає довіра: дитина намагається без потреби не розповідати нічого про себе і свої справи - а раптом вам це не сподобається і вона отримає чергову «виховну порцію»?
І восьма, остання причина: коли світ дитини весь складається з суцільних «не можна», з обмежень і заборон, з такого незатишного світу дуже хочеться втекти. Куди завгодно - з дому (бродяжити), з реальності (в віртуальні простори), з життя взагалі... І з таким рішенням ви не впоратися за допомогою ременя або потиличника ...
Отже, давайте серйозно задумаємося на тим, що для нас важливіше: слухняність і страх - чи вміння любити і поважати. Покора - або розуміння. Адже кожен знаходить те, що шукає.
З повагою, психолог Олена КУЛІКОВСЬКА.
