Як відпускати дитину і зважитися надати їй самостійність.
Як відпускати дитину і зважитися надати їй самостійність
Половину цієї книжки присвячено тому, щоб переконати батьків дати можливість дитинрі бути самостійною. Ф як тільки ми цього навчили нашого малюка, постає інше питання: «а як же я? Я тепер йому не потрібна?» Шоб не страждати з цього приводу, навчіться відпускати!
• Визначте етапи життя своєї дитини (дошкільник, молодший школяр, підліток) і ті межі, які ви відводите для неї.
• Хваліть за вдало виявлену самостійність, а не пиляйте за її відсутність - повірте, це ефективніше.
• А щоб було за що хвалити - дайте дитині отримати власний досвід в тій сфері, яка безпечна для життя. Дати можливість позбирати каштани або камінчики (руки потім можна просто помити), повернутися зі школи додому самостійно (в століття мобільних телефонів він точно не загубиться), покататися на велосипеді або на роликах без вашої фізичної і моральної підтримки, приготувати своїми руками вечерю або пиріг - просто спробуйте!
• Умійте дослухати до кінця, коли діти діляться з вами своїми секретами, розповідають про те, що з ними сталося. Якщо ви відразу починаєте звинувачувати в дурості і недолугості, якщо на середині фрази перебиває радами на тему "як насправді треба було" - більше вам нічого не розкажуть, і ваша тривожність тільки збільшиться, а значить, зросте напруженість у відносинах і стіна між вами і дітьми зміцниться.
• Контролюйте себе, а не інших. Ми здатні управляти своїми діями, думками і вчинками, але щодо інших можемо тільки сподіватися на порозуміння - інакше ризикуємо жорстоко розчаруватися.
• Не намагайтеся "влізти в голову" сина чи дочки. Спроба контролювати дії може бути і на благо, і на зло, але спроба контролювати думки, змусити "думай як я" - це завжди від лукавого. Згадайте своє дитинство і власні відчуття, коли вам здавалося, що ви перед батьками, як на рентгені. Це тепер ви вважаєте, що все правильно. А як було тоді? Тільки чесно…
З повагою, психолог Олена КУЛІКОВСЬКА
